Найменування населених пунктів, що входять до складу старостинського округу
Чисельність наявного населення
Загальна площа території (км²)
1
село Маковище
563
2,827
2
село Вишеград
12
0,501
с. Маковище
Невеличкий хутір, який виник у XVII ст. На лежав одному з макарівських міщан, який розпочав тут сіяти мак на низинних городах.
У 1836 р. Маковище купив у Карла Расцішевського майор Ременський, а в 1857 р. у його нащадків – Розеслав Рильський – дід українського поета М. Рильського.
У 1886 р. Д.О. Каменський вирішив побудувати винокуренний завод.
У січні 1918 р. в Маковищі встановлюється Радянська влада.
В 1920 р. в селі створено комнезам та трудову сільськогосподарську артіль. Селян почали примушувати вступати до Колгоспу.
09.07.1941 р. Маковище було захоплене фашистами, які встановили режим терору і насильства. Окупанти грабували населення, забирали худобу, птицю, хліб та інші продукти.
У 1959 р. побудовано пам’ятник загиблим воїнам.
З 1961 р. по 1981 р. радгосп був відділком дослідного господарства «Копилово».
У 1986 р. маковищанці прийняли у себе переселенців із зони Чорнобильської АЕС.
В 90-ті рр. XX ст. в селі з’явилися перші кооперативи. Серед них – «Восход», який випускав товари народного вжитку: від фартухів до теплих кожушків.
Почав діяти ковбасний цех, який був підпорядкований головному управлінню «Нафтогаззбут».
У селі діяли фельдшерсько-акушерський пункт зі стоматологічним відділенням, пошта, зерносклад та інше.
З 2002 р. і дотепер функціонує ТОВ «Агрофірма «Київська».
У 2002 р. почала діяти Свято-Михайлівська церква Київського патріархату.
Маковище було центром сільської ради до складу якої увійшов населений пункт – Вишеград.
с. Вишеград
Поселення виникло в середині XVIII ст. Переселенці з Німеччини поселились тут в 1740-1760 рр., коли німецьким колоністам Бірон роздавав землі і маєтки в Україні. Колоністи мали тут кріпосних селян, які обробляли землю, вели інтенсивне скотарство.
В 1865-1867 рр. тут появляються чеські колоністи. Поселення звалося «Чеська колона». Землі в основному були засіяні хмелем.
З приходом Радянської влади в 1919-1920 – х рр. колонія розпадається. Більшість жителів ідуть працювати в Київ на завод «Більшовик».
З 1901 р. тут діяла початкова чеська школа.
З ініціативи завідуючого цієї школи Я. Боучека в 1924 р. на зібранні жителів поселення було перейменовано у Вишеград, яке належало до Гавронщинської сільської ради.
У 1937 р. чеську школу закрито.
Під час німецько-фашистської окупації 1941-1943 рр. у Вишеграді діяла підпільна група чехів, яка мала зв’язок з партизанами.
Найменування населених пунктів, що входять до складу старостинського округу
Чисельність наявного населення
Загальна площа території (км²)
1
село Липівка
791
5,323
2
село Лозовик
62
0,495
с. Липівка
Село розташоване біля річки, яка в давнину була дуже болотистою. Вона носила назву Почепин.
В XІX ст. тут був збудований млин.
Липівка старовинне село. Біля нього знайдено 7 курганів, які свідчать про жорстокі бої, які тут відбувалися.
Липівка, як і всі інші макарівські села, пережила монголо-татарське іго, прихід литовців, польське панування.
Перші письмові згадки про село Липівка пов’язані з «маєтностями так званими Ясинецькими» — власністю Івашенцевичів і належать до 1506 р.
Тривалий час входила до складу Макарівського ключа, її власниками були, зокрема, Макаревичі, Харленські, Щавінські, Грохольські, князі Любомирські. У 1768 році дідич, люблінський воєвода Антоній Любомирський поміняв Макарівський ключ на кілька сіл (зокрема, Уладівка), які належали Каєтану Росцішевському гербу Юноша.
1825 р. в Липівці було відкрито церковно-приходську школу. Православна церква в Липівці була Покровською, мала 40 десятин землі, побудована старанням власника Липівки Ігнатія Трипольського.
У січні 1918 р. в Липівці було встановлено радвладу, яка остаточно закріпилася з 1920 р.
У 1920 р. було створено комнезам і земельний відділ, тоді ж — продовольчий комітет.
У травні 1925 р. організовано Загально-липівську землегромаду, у яку входили в 1928 р. 59 родин.
У 1929 р. було утворено 5 сільськогосподарських артілей, які в 1930 р. об’єдналися в одне господарство. Але багато селян не мало бажання вступати в колгосп.
У 1937–1938 рр. в Липівці пройшла хвиля нових репресій. Були заарештовані та розстріляні П.І. Герасименко, К.Ф. Юхименко, І.Г. Юхименко, засуджені на різні строки ув’язнення П.П. Кузьменко, О.І. Новицький, Ф.Л. Ольховець, Г.Ф. Омельчук, З.С. Ромашко, Л.І. Шевченко.
Незважаючи на сталінські репресії, липівці одностайно піднялися на боротьбу з ворогом у 1941 р. 350 жителів брали участь у боротьбі проти німецьких загарбників. За роки окупації з села було вивезено на рабську працю до Німеччини 125 юнаків та дівчат. 275 мешканців села нагороджені орденами та медалями, 161 — поліг смертю хоробрих. В пам’ять про їх безсмертний подвиг в Липівці встановлено пам’ятник воїнам Радянської армії та встановлено меморіальні дошки з їх іменами.
У 1962 р. в селі було збудовано нову школу на 240 місць, у якій нині навчаються 172 учні.
У 1968 р. відкрито клуб на 380 місць, побудовано ФАП, дитячі ясла, є бібліотека.
У 1989 р. було побудовано новий ФАП.
За останні роки в Липівці були споруджені дитячий садок, їдальня, будинок побуту, два магазини, лазня, заасфальтовано всі дороги. Село газифіковане і оснащене водогоном.
У 1994 р. колгосп «Прогрес» змінив форму власності на КПСП, а в 2002 р. було створено сільськогосподарський кооператив «Липівський».
Липівка була центром сільської ради до складу якої увійшов населений пункт Лозовик.
с. Лозовик
Хутір, що належав Красногірському монастирю, який був закритий 1786 р. До 1843 р. був на утриманні ксьондзів. Тоді тут у 8 хатах проживало 98 осіб.
24 чоловіки загинули в період Великої Вітчизняної війни.
Найменування населених пунктів, що входять до складу старостинського округу
Чисельність наявного населення
Загальна площа території (км²)
1
село Калинівка
626
4,427
2
село Фасівочка
381
3,678
с. Калинівка
Л. Похилевич стверджує, що в давнину тут росли великі калинові гаї. Перші переселенці, які появилися тут в середині XVIII ст. створили хутір і назвали його Калиновий Гай, який належав до Макарівської маєтності.
В середині XІX ст. збудована поштова станція «Фасова». На початку XX ст. вона мала телефонний зв’язок з повітовими містами Київщини.
Колективізація проходила дуже повільно. За антиколгоспну агітацію заарештовано й отримано різні терміни покарань.
В 1930 року в Макарові було створено першу машинно-тракторну станцію. Її розміщено в Калинівці.
09 липня 1941 року гітлерівці увірвалися до Калинівки. Фашисти забирали молодь до Німеччини.
08 листопада 1943 року Калинівку було звільнено.
08.10.1979 р. Управлінням сільськогосподарського господарства Макарівського райвиконкому створено єдину агрохімічну службу в районі «Макарівська сільгоспхімія», яка була розміщена в Калинівці.
У Калинівці початкова школа функціонувала до 1993 р.
Відкрито дитячий садочок у 1982 р.
с. Фасівочка
Фасівочку засновано близько 1850 р.
У імперські часи в невеличкому с. Фасівочці на околиці села жили переважно заможні селяни.
У 1929-1930 рр. 70 бідняків об’єдналися в колгосп «Червоний плугатар».
У 1930 р. створено другий колгосп – «Зелений гай».
Обидва господарства об’єдналися в одну артіль – «Більшовик».
Війна перервала мирну працю людей. 46 жителів загинуло на фронті. Підпільники-макарівці діяли і у Фасівочці. Тут було організовано підпільну групу.
Найменування населених пунктів, що входять до складу старостинського округу
Чисельність наявного населення
Загальна площа території (км²)
1
село Королівка
738
7,087
2
село Ферма
122
0,864
3
село Новомирівка
31
0,981
с. Королівка
Село виникло в XVII ст. У минулому столітті село належало до маєтків Овруцького Базилянського монастиря, згідно з майновим записом одного з Харлінських, яким у XVII ст. належав Макарівський ключ.
В 1840 р. біля села знайдено старовинний дзвін, що свідчить про церкву в Королівці, яка була ще при ченцях. В кінці XVIIІ ст. Королівка належала Маршицьким.
У 1923-1934 рр. було організовано споживче, кредитове, молочарське товариства, які кооперували жителів села для збуту сільськогосподарської продукції, а також постачали їм промислові товари.
У 1929 р. ініціативна група з 5 ти осіб створила комуну «Ленінський шлях».
Під час колективізації на селі йшла жорстока боротьба. У 1930 р. проходило розкуркулювання.
У 1937 р. по Королівці прокотилася хвиля арештів. Шукали «ворогів народу» і серед колгоспників.
У 1941 р. частина жителів працювала на будівництві військового аеродрому в районі м. Києва. Німецько-фашистські загарбники уперше з’явилися в селі у 1941 р.
Після закінчення війни почалося відродження села. У 1964 р. відкрито Будинок культури, а в 1967 р. побудовано нове приміщення школи-десятирічки.
Станом на 1968 р. в селі діяли фельдшерсько-акушерський пункт, пологовий будинок, дитячий садок, універмаг, підвісна дорога.
У 60-х рр. XX ст. на місцевому цвинтарі збудовано пам’ятник воїнам, загиблим під час Великої Вітчизняної війни. У центрі села височить пам’ятник воїнам-односельцям, які загинули під час війни.
Найменування населених пунктів, що входять до складу старостинського округу
Чисельність наявного населення
Загальна площа території (км²)
1
село Копилів
888
9,792
2
село Северинівка
185
8,743
с. Копилів
Слово «копил» означає особливий вигляд сокири. Через село проходили один із Змійових валів, стара поштова дорога на Житомир. На території Копилова знайдені сліди діяльності людини в часи пізнього палеоліту — кам’яні рубила та сокири.
Після визвольної війни українського народу проти польських поміщиків у 1648-1654 рр. Копилів залишився в складі Польщі, але за Андрусівським перемир’ям 1667 р. відійшов до Росії.
У 1738 р. село належало двом господарям Коссавському та Йосипу Дзєваловському.
На південний захід від села до наших днів збереглися рештки земляного валу, який був укріплений кордоном між Росією і Польщею, встановленим за згаданим Андрусівським перемир’ям.
У 1777 р. в селі збудовано церкву.
У 1882 році власником маєтку став фон Мекк – остезійський дворянин, талановитий інженер.
У 1889-1890 рр. до Копилова кілька разів приїздив і проживав у ньому деякий час великий російський композитор П.І. Чайковський.
Після придушення революції 1905-1907 рр. селяни звернулися до фон Мекка з проханням продати частину землі і головний панський будинок для школи. Бо діти виростають неписьменними.
У 1919 р. в Копилові було організовано комітет незалежних селян. Для боротьби з бандитами організовано загін самооборони з 10 осіб.
У 1922 р. у Копилові було створено сільськогосподарську артіль «Добробут».
У 1923 р. було відкрито початкову школу. У 1933 р. вона була перетворена на неповну середню.
У 1924 р. в Копилові створюється комсомольський осередок.
У 1925 р. в селі відкрито агрошколу, в якій навчалося 40 осіб. Незабаром кількість учнів виросла до 100. У 1929 р. агрошколу було перетворено в зоотехнічну школу. Вона готувала спеціалістів тваринництва. У 1934 р. школу було переведено в Полтаву.
У 1927 р. організовано меліоративне товариство.
У 1941 р. гітлерівські війська окопували Копилів. Понад 500 копилівців стали на захист Батьківщини.
З 1943 р. по 1945 р. у приміщенні маєтку Фон-Мекків розміщувався військовий госпіталь. Пізніше до 1954 р. в цьому приміщенні була розташована центральна районна лікарня, а потім – Копилівська середня школа, сільська рада.
На початку 60 – рр. XX ст. силами колгоспу збудовано сільський стадіон у панському парку.
У 1960 р. копилівська школа стала середньою. Працював філіал дитячої музичної школи.
У 1970 р. було створено «Копилівське дослідне поле» ННЦ «Інститут землеробства УААН» з виведення нових сортів озимих культур.
У 1973 р. побудовано нову середню школу.
У 1974 р. відкрито новий ФАП.
В 2002 р. відкрито ТОВ «Глибочиця» – по виготовленню та фасуванню цукерок, ТОВ «Атрибут» – по пошиттю шкіргалантереї, цех по виготовленню полімерних виробів «Європолімерстиль».
Копилів був центром сільської ради до складу якої увійшов населений пункт Северинівка.
с. Северинівка
Село виникло приблизно у XVI ст. Належало до Макарівського помістя.
В 1920 р. встановилася радянська влада. Було створено комнезам. Пізніше створено сільськогосподарську артіль, а вже перед війною на базі неї – дослідне господарство «Северинівське».
У роки війни северинівці воювали з фашистами.
У 1965 р. зведено пам’ятник загиблим воїнам.
У 1964 р. в результаті об’єднання, утворено дослідне господарство Українського науково-дослідного інституту соціалістичного землеробства «Копилово».
В 90-х рр. XX ст. в Северинівці відкрито Українську православну церкву-Київського патріархату.
Найменування населених пунктів, що входять до складу старостинського округу
Чисельність наявного населення
Загальна площа території (км²)
1
село Комарівка
412
1,964
с. Комарівка
Через Комарівку протікає невеличка річка Гуска, права притока річки Білки, що впадає в Тетерів. В селі розташована садиба Комарівського лісництва Тетерівського держлісгоспу. Його площа становить 5204 гектари та поділяється на дві мастерські ділянки та 10 обходів.
Людина на території сучасної Комарівки з’явилася ще у Кам’яну добу. В урочищах Рудня і Бродок на території села були знайдені кам’яні знаряддя праці, які можна побачити в музеї місцевої школи. Пізніше, ймовірно, ця земля була у володінні племені Древлян, про що свідчить курган часів Київської Русі біля села Ніжилович. Неподалік – Змійові вали – стародавні укріплення слов’ян.
Вважається, що першими поселенцями села були заїжджі люди: лісоруби, смолокури, скловарці. Назва Комарівка, найімовірніше, походить від того, що на цій болотистій місцині було багато комарів. Хоча, дехто зі старожилів розповідає про діда «Комара» Забишного – першого поселенця, на честь якого було названо село.
30-ті роки XIX ст. – у Комарівці починають добувати болотну руду. Виникає поселення Комарівська Рудня.
Середина 50-х рр. XIX ст. – починають варити скло. Виникає хутір Комарівська Гута.
На початку XX ст. в Комарівці діє лісопильний завод єврея Лейзаря.
У 1914 р. земство розпочинає, а в 1916 р. завершує будівництво в Комарівці двокласної школи.
У 1920 – в Комарівці проголошено Радянську владу. Створено сільську раду, першим головою якої був Семен Степанович Верінкін та комітет незаможних селян.
У 1926 при лісопильному заводі збудований невеликий клуб, у ньому була і бібліотека, у якій нараховувалося 130 книг. При заводі була їдальня, гуртожиток, конюшні, лікарня.
У 1926 році створено комсомольську організацію.
Кінець 20-х років XX ст. в Комарівці організовано Споживче Товариство.
У 1938 – 1939 рр. побудований новий сільський клуб, який став гордістю всього району. Напередодні 1941 року в селі з’явилося радіо.
На початку липня 1941 р. у Комарівці з’явилися німецько-фашистські війська. Улітку 1942 р. через Комарівку двічі проходили партизанські з’єднання С.А. Ковпака та генерала М.І. Наумова. У 1942 р. в Комарівці було розміщено загін власовців кількістю 300 осіб.
В 1943 р. Комарівку було звільнено.
У 1944 — відновила роботу школа, промартіль.
У 1946 — лісом проходили бійці УПА, просили у селян їсти, агітували йти з ними визволяти Україну.
У 1946 р. відкрито фельдшерський пункт.
У 1954 р. в селі встановлено пам’ятник загиблим воїнам.
У 1960 р. відкриття на базі промартілі «Червона Зірка» Комарівської меблевої фабрики, яка почала виготовляти прості кухонні меблі, а з 1965 року — письмові столи.
З 1960 року збудовано три класні приміщення школи.
У 1980 р. в Будинку Культури відкрито кімнату-музей історії села, бойової та трудової слави, яка діяла до середини 90-х рр.
У 1987 р. відкрито десятирічну школу, яка дає повну середню освіту дітям із сіл: Комарівка, Борівка, Таборище, Спорне, Білка.
Кінець 80-х рр. XX ст. – Комарівська меблева фабрика досягла найбільшого свого розвитку та найвищих виробничих показників.
Середина 90-х рр. XX ст. – відкрито молитовний будинок християн-баптистів; різке скорочення виробництва на меблевій фабриці.
Найменування населених пунктів, що входять до складу старостинського округу
Чисельність наявного населення
Загальна площа території (км²)
1
село Колонщина
665
13,685
2
село Березівка
131
1,699
3
село Миколаївка
21
0,223
4
село Мар’янівка
38
0,488
с. Колонщина
Розташована в східній частині Макарівської громади на лівому березі річки Бучанка на Маренних горбах.
Територія села є однією з найцікавіших із точки зору археології місцевостей. Увага до села була прикута ще з середини XIX ст. Тут виявлено 9 курганів і 4 городища часів Київської Русі.
Один із пагорбів на південний схід від Колонщини у народі досі називають Батиєвою горою.
За легендою, у 1240 р. предки колонців воювали з монголо-татарами, яких очолював хан Батий. Намет хана стояв на горі, яку через це назвали Батиєвою. Загиблі в цьому бою поховані в семи могилах-курганах, про які розказано вище. На честь цієї події село, яке нині зветься Колонщиною, спочатку називали Колійщина.
У першій половині XVIII ст. Колонщина належала Казимиру Стецькому, каштеляну київському, а потім знову стала власністю макарівських власників.
До 1906 р. в селі була трирічна церковнопарафіяльна школа.
У 1906-1907 рр. побудували нову початкову школу. Будівництво вело Міністерство освіти.
У 1917-1921 рр. село було ареною визвольних змагань. У бою із денікінцями загинуло 60 червоноармійців, яких було поховано на сільському кладовищі в братській могилі. У серпні 1920 р. через село проходили поляки.
У 1922 р. було створено сільську раду. У селі діяв і Комітет сільської бідноти, який очолював Я.К. Приймак.
У 1930 р. Колонщинська школа стала восьмирічною.
Перша сільськогосподарська артіль “Комуна” була зареєстрована в Колонщині наприкінці 1923 р. Пізніше на території Колонщини було створено два колгоспи: “Нове життя” та імені Воровського. У 1950 р. ці вони об’єдналися в один – “Ленінський шлях”.
У 1954 р. в Колонщині урочисто відкрили пам’ятник на братській могилі радянських воїнів, а в 1966 р. – пам’ятник на честь односельців, що не повернулися з фронтів війни.
У 1972 р. в селі відкрито новий ФАП. Діє восьмирічна школа.
В 1986 році до Колонщини переселено 420 чоловік із забрудненої радіоактивної зони. Збудовано нову школу, дитячий садок, лазню, їдальню, будинок побуту, 70 житлових будинків.
В 1996 р. у спеціально обладнаному приміщенні в центрі села відновила роботу українська православна церква Київського Патріархату в ім’я Іоанна Богослова.
Колонщина була центром сільської ради до складу якої увійшли населені пункти: Березівка, Миколаївка, Мар’янівка.
с. Березівка
Легенда свідчить, що свою назву село отримало від того, що знаходилося в оточенні березових лісів.
Згідно з архівними документами, хутір Березівка заснований у 1815 р. Його заселили винятково шляхтою.
310 десятин землі навколо хутора поросли молодим березовим лісом.
У XIX ст. Березівка належала до приходу Преображенської церкви села Бузова й рахувалася при Бузівському помісті. Лаврентій Похилевич зазначає, що за іншими документами вона називалася Северинівкою і раніше належала до ясногородської маєтності князів Шуйських.
8 листопада 1922 р. створили Березівську трудову хліборобську артіль, розпочалося будівництво березівських ферм.
У 1927 р. в Березівці утворилася спілка обробітку землі (СОЗ), першим керівником якої був І. Васильчук.
На базі СОЗ у 1929 р. організовано комуну.
16 мешканців полягло на фронтах Великої Вітчизняної війни.
9 травня 1965 р. відкрито пам’ятник героям війни.
У 1995 р. ПП “Грінком” збудувало для переселенців із зони ЧАЕС (смт Поліського) 15 будинків.
с. Миколаївка
Хутір було засновано наприкінці XIX ст. Населений пункт знаходився в густому лісі, тому тут переховувалися гайдамаки під час Коліївщини в 1768 р. Уперше позначений як хутір без назви на карті Шуберта 1868 р. Миколаївкою його названо на честь Миколи Рожнятовського – його першого жителя.
У 1922 р. на хуторі встановили радянську владу. У “Списку поселень Київщини” 1924 р. на хуторі Миколаївка, що належав Хмільнянській сільській раді Гостомельського району.
У 1932-1934 рр. діяла колгоспна торфрозробка, яка рятувала людей від голоду.
В 1961 р. в Миколаївці відкрито пам’ятник на честь загиблих односельців ім. 11-ти воїнів Радянської армії, які полягли при визволенні села в 1943 р.
с. Мар’янівка
Хутір Раковин (Раковка, Раковина, Рак) на невеликій річці Ракинь уперше позначений на карті Шуберта 1860 р. У середині XIX ст. він належав до Гавронського помістя графів Трубецьких.
У 1900 р. Раковин вже називався Мар’янівкою.
У 1918 р. було створено Мар’янівську сільську раду, до якої належали колонія Мар’янівка і хутір Мишкова Руда.
До 1922 р. на Мишковій Руді розміщувалася головна база українських повстанців під проводом Мироненка Гавронського (Яблочка).
Під час колективізації створено колгосп “Радянська нива” (центр – Мишкова Руда), у 1934 р. від нього від’єдналася частина господарств Мар’янівки й Олексіївки, утворивши колгосп “Друга П’ятирічка”, який досяг значних успіхів у господарюванні.
У колгоспі під час Голодомору 1932-33 рр. було організовано “громадське харчування” – різали й варили в котлах коней, худобу і годували всіх, хто звертався, в першу чергу дітей.
На фронтах Великої Вітчизняної війни загинуло 26 мешканців села.
09.05.1966 р. в Мар’янівці було відкрито пам’ятник на честь загиблих мешканців і 12-ти воїнів радянської армії, які полягли при визволенні села в 1943 р.
Найменування населених пунктів, що входять до складу старостинського округу
Чисельність наявного населення
Загальна площа території (км²)
1
село село Забуяння
595
3,274
2
село Волосінь
40
0,471
3
село Макарівська Буда
45
0,93
4
село Соболівка
53
0,726
с. Забуяння
Село Забуяння виникло у 1616 році, як згадує про те уніатський митрополит Рутський. Він пише, що Стефан Лозка відняв від Межиловичів (Ніжиловичів) 2 милі і побудував там Ситняки, а син Христофора Макаревич – Микола Макаревич – силою відняв від каффедри уніатів Межиловичі і на «Виселі Буяниця» для себе заселив село виведеними людьми. Згодом Забуяння почало належати Макарівському помістю. Землі тут були не дуже зручні: протікала річка Гульва, розташоване болото, яке називалося Буян. Це болото збирало води з усіх лісів, які оточували село.
В 1772 р. Каетан Расцішевський побудував тут дерев’яну Покровську церкву.
В 1875 р. Забуяння почало дробитися. Частина людей поселилася в Кодрі, Буді, Соболіві. В цьому ж році Забуяння разом з навколишніми селами і 5807 десятинами різної землі було куплене С.Т. Єремеєвим, який взяв для цього позику в Київському земельному банку.
В 1907 р. Я. Г. Хитриченко побудував тут винокурний завод.
В 1920 р. почалася колективізація села. Оскільки селяни не бажали йти в колгосп, то їх заганяли силою.
Коли розпочалася Велика Вітчизняна війна, забуянці також встали на захист Батьківщини.
В 1941 р. в селі під керівництвом командира Червоної Армії капітана М.Н. Брайцека була створена підпільна група, яка мала зв’язки з Київською підпільною організацією «Дніпровець» та партизанським загоном, яким командував капітан С.Л. Лішевський.
У грудні 1942 р. через Забуяння проходив партизанський загін Сабурова.
З 1952 р. діє поштове відділення.
В 1952 р. в селі встановлено пам’ятник воїнам Радянської армії. В 1958 р. створено колгосп «Україна», та діє дільнична лікарня з хірургічним, терапевтичним, гінекологічним відділенням, пологовий будинок.
У 1987 р. було збудовано школу. Нині це загальноосвітня школа І-ІІ ступенів.
З 1987 р. в селі почало працювати Забуянське лісництво. Було збудовано лазню, дитячий садок, аптеку та адміністративний будинок. В березні 2000 року на базі колгоспу «Україна» створено ТОВ «Україна».
Забуяння було центром сільської ради до складу якої увійшли населені пункти: Макарівська Буда, Соболівка, Волосінь.
с. Волосінь
Засноване на початку XX ст. Уперше зафіксовано під час перепису населення 1897 р.
У 1920 – х р. на Волосіні в господаря Ларіна мололи борошно селяни з усіх околиць.
Населений пункт інколи називали Чапаєвкою.
с. Макарівська Буда
Перші жителі на місці сучасної Макарівської буди з’явилися в 40-60 роках XІX ст.
Назва села походить від слова «буда» – місця в лісі, де виробляються деревне вугілля, поташ, сода.
У 1920 р. було організовано комнезам. Потім була спроба організувати селян у колгосп.
За опір радянській владі було заарештовано в 1930 р. двох одноосібників. Зокрема, Мілевського Ф.А. та Мілевського С. за статтею 54 по груповій справі «Макарівської релігійно-католицької громади», що «активно проводила антирадянську роботу на селі».
У 1937 р. були розстріляні А.А. Мілевська та колгоспник Ф.Г.Свинцицький. Вони були поляками.
У перші дні війни в районі села майже місяць тривали бої. 150 жителів брали участь у війні, всі нагороджені орденами та медалями.
У 1941-1943 рр. в селі діяла підпільна організація на чолі з І.А. Хитриченком.
У 1943 р. в село прийшли партизани з’єднання С. А. Ковпака.
З визволенням села від нацистської окупації почав знову діяти колгосп ім. Чапаєва.
Найменування населених пунктів, що входять до складу старостинського округу
Чисельність наявного населення
Загальна площа території (км²)
1
село Гавронщина
713
20,213
с. Гавронщина
Перша згадка про село сягає до 1635 р. Село заснував дехто на прізвище Гавронський. За Російської імперії Гавронщина належала сім’ї Трубецьких. Власниця – полька Людовіка Казимирівна Распишевська вийшла заміж за Олександра Петровича Трубецького, відомого декабриста, і отримала в придане села Гавронщину.
Трубецький був членом масонської ложі, він побудував у селі гарний маєток, бібліотеку, школу, перевіз з Києва по колодах вже збудовану церкву Різдва Святої Богородиі та відкрив гуральню.
У 1918 році в Гавронщині була встановлена радянська влада, але не на довго, остаточно вона була встановлена в серпні 1920 р. Було створено комнезам, головою обрано О.Е. Чумака.
У 1921 р. при сільраді відкрито хату-читальню. У ній нараховувалося всього декілька десятків книг, газет та журналів.
У вересні 1922 р. було створене невелике колективне господарство «Сельсоюзкульт», а в 1929-1930 рр. три колгоспи об’єдналися в сільськогосподарську артіль ім. Калініна.
В 1941 р. німецькі окупанти захопили Макарів, Гавронщину та інші села району. В часи війни 255 жителів Гавронщини захищали Батьківщину. Фашисти спалили будинок Трубецьких, де до війни була 7-річна школа. Уродженець Гавронщини М.П.Новик за героїзм, виявлений в наступальних боях на Станіславському напрямку був посмертно нагороджений Зіркою Героя Радянського Союзу.
В 1949 р. побудовано клуб на 250 місць.
В 1954 р. – пам’ятник героям війни.
Центральна садиба колгоспу ім. Калініна мала земельний фонд, 6 тисяч гектарів. Було добре розвинено садівництво та городництво. Господарство спеціалізується на вирощуванні льону, картоплі, тваринництві.
У 1967 році в Гавронщині діяли ФАП, дитячі ясла, 8-річна школа, відділення зв’язку, ощадна каса, клуб, бібліотека.
У 1979 р. відкрито обеліск уродженцю Гавронщини, Герою Радянського Союзу М.П. Новику.
У 2009 р. у Гавронщині відкрито оберіг села – «Мати Божа із чотирма янголятами». Нині Гавронщина відома також завдяки тому, що тут розташовані управління й поля Київського гольф-клубу.
Дякуємо ЗСУ!