Автор: Сергій

№ п/п	Найменування населених пунктів, що входять до складу старостинського округу	Чисельність наявного населення	Загальна площа території (км²)
1	село Великий Карашин	564	2,85
2	село Малий Карашин	283	1,59

с. Великий Карашин

З давніх-давен на території села розміщувалися багатолюдні поселення. Про це свідчать знайдені знаряддя праці та рештки поселень доби пізнього неоліту.

За легендою, село було засноване під час монгольського іга. Оскільки береги річки Здвиж зближені, монголи вирішили побудувати переправу. Одночасно поряд зростала фортеця для татарського володаря на ім’я Карашин. Потім ця назва закріпилася за селом, а маленька річечка, де стояла охорона, стала зватися Карашинкою. Отже, роком заснування села Великий Карашин вважається 1242 рік.

У 1900 р. село належало Никифору Прохоровичу Озерському. У ньому були православна церква, церковно-приходська школа, водяний млин з трьома робітниками, що належав власнику володіння Озерськкому, запасний хлібний магазин.

Навесні 1929 р. у с. Карашин на землях селян і одноосібників було вирішено створити ТСОЗ. На початку 1931 р. повністю завершено колективізацію.

Після голодомору в 1935 р. почалася боротьба з релігією, зруйновано дерев’яну церкву Святої Трійці у Великому Карашині, яку було побудовано на старовинному городищі, там де зберігаються залишки рову та валу.

У Великому Карашині працювала неповна середня школа.

У 1941 р. почалася Велика Вітчизняна війна. Більше 290 карашинців було мобілізовано.

151 житель загинув на фронтах війни. У центрі села встановлено пам’ятник воїнам і меморіальні плити, на яких викарбовано імена загиблих.

Після звільнення села від фашистів жителі розпочали відбудову зруйнованого господарства.

У 1955 р. побудовано Будинок культури, проведено радіо, телефон.

Нині у селі діє Великокарашинська ЗОШ I–III ступенів, ДНЗ «Калинка», ФАП, Будинок культури, бібліотека, відділення зв’язку; працюють 6 магазинів, комунальне підприємство «Карашин-сількомунгосп». До 675-ї річниці Великого Карашина, яку відзначали 2007 року, збудовано нову Свято-Троїцьку церкву.

---

с. Малий Карашин

Виникнення його і історія тісно пов’язані з Великим Карашином. Під час колективізації в Малому Карашині створено колгосп «12 років Жовтня». Згодом почала діяти початкова школа.

№ п/п	Найменування населених пунктів, що входять до складу старостинського округу	Чисельність наявного населення	Загальна площа території (км²)
1	село Борівка	427	2,184
2	село Лисиця	12	0,508
3	село Садки-Строївка	86	0,971
4	село Шнурів Ліс	23	0,51

с. Борівка

Село засноване в 1759 році. Дістало назву від соснового бору, яким воно оточене з трьох сторін. На початку XX ст. в селі виникло перше промислове підприємство з обробки деревини. Його заснували приїжджі росіяни Карабчуки та Бурвікови, і називалося воно «парня», від слова «парити». Там борівчани гнули обіддя для коліс – його закуповували для возів рожівські євреї, які займалися різними перевезеннями товарів.

У 1925 р. було відкрито нову школу, у 1928 р. – організовано ТОЗ, а в 1929 р. – промислову артіль «Нове життя», яка виготовляла бочки й тару для овочів і фруктів, у 1959 р. її реорганізували в колгосп «Комсомолець».

В першій половині липня 1941 року Борівка була окупована німецькими військами. У 1942 – 1943 рр. Борівка була центром діяльності підпільної більшовицької групи з 11 осіб, яку очолив фельдшер Іван Спиридонович Тумік. Група входила до макарівської підпільної організації. Її члени брали участь в нападі на гарнізон гітлерівців, розташовани в селі Ставище Радомишльського району, перерізали кабель Київ-Берлін.

В 1943 році в лісах поблизу Борівки діяло партизанське з’єднання С.А. Ковпака.

В 1955 році в Борівці було відкрито пам’ятник воїнам Радянської армії, які загинули при визволенні села від німецьких загарбників.

У 1968 році в селі діяли: фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла, 8-ми річна школа, клуб на 200 місць, бібліотека, магазини.

У 2002 році на базі школи відкрито Борівське НВО «Школа-дитсадок».

Борівка була центром сільської ради до складу якої увійшли населені пункти: Лисиця, Садки-Строївка, Шнурів Ліс.

---

с. Лисиця

Німецька колонія Лисиця вперше фіксується під час перепису населення 1897 р. Тоді там було 9 дворів, мешкало 54 людини.

У роки Великої вітчизняної війни загинуло 9 мешканців села.

В листопаді 2002 року 72 солдат були перепоховані у братській могилі.

У 2002 році в селі відкрито птахофабрику ТОВ «Слов’яни» на 100 тисяч голів птиці.

---

с. Садки-Строївка

Садки і Строївка є окремими населеними пунктами.

Урочище Садки позначене на карті Шуберта 1968 р.

До революції було заселене німцями- колоністами. В 1938 році почалися серед них арешти. В часи війни село було окуповане фашистами, загинуло 30 його мешканців.

9 травня 1957 р. відкрито пам’ятник на братській могилі радянський воїнів, які загинули при визволенні села.

№ п/п	Найменування населених пунктів, що входять до складу старостинського округу	Чисельність наявного населення	Загальна площа території (км²)
1	село Андріївка	765	4,056
2	село Червона Гірка	87	1,057

с. Андріївка

Поселення на території Андріївки існували ще в дохристиянські часи, поблизу села, твердить Лаврентій Похилевич, були знайдені залишки давньоруського городища ІХ-ХІІ ст.

На території сільської ради в ХХ ст. знайдені шість древніх могил серед полів і оборонні вали.

Макар Івашенцевич мав єдиного сина Андрія, який перший від імені батька свого почав писатися Макаревичем. Схоже, що саме його двір, заснований близько 1590 р., назвали згодом Андріївкою.

На околицях села знайдено 7 курганів.

У літописі Андріївка згадується за 1027 р.

У 1648-1654 рр. андріївці брали участь у національно-визвольній війні українського народу проти панської Польщі.

У липні 1768 р. в селі побували козаки Івана Бондаренка.

У селі в 1801 р. колишнім посесором Олександром Пясєцким були збудовані дерев’яну церкву Вознесіння.

У 1919 р. в Красногірці, а в 1920 р. в Андріївці було відкрито початкові школи. З листопада 1926 р. в селі працювала хата-читальня.

На 1931 рік Андріївка була повністю колективізована.

З 1933 р. початкову школу в Андріївці перетворено на семирічну.

У тому ж 1935 р. в Андріївці було закрито церкву Вознесіння, а в її приміщенні розташовано клуб. Більше 100 колгоспників і сільської інтелігенції співали в хорі – капелі –одному з кращих в області.

У 1940 р. андріївці допомагали в Красногірці будувати електростанцію.

З 1950 р. села активно розбудовують ся, зростає добробут колгоспників. У 1955 р. в Андріївці діє десятирічна школа. В селі збудовано два магазини, лікарню, аптеку. У 1980 р. – відкрито ФАП. У 1987 році побудовано нове приміщення школи.

На даний час у селі діють фельдшерсько-акушерський пункт, Андріївське НВО «ЗОШ І-ІІІ ступенів — дитячий садок», Будинок культури.

Андріївка була центром сільської ради до складу якої увійшов населений пункт: Червона Гірка.

---

с.Червона Гірка

Наприкінці XV ст. князь Костянтин Острозький побудував на Красній горі православний монастир, який у XVІІ ст. під час повстання проти польських панів в Андріївці його було зруйновано, а пізніше відбудовано в урочищі Красногірки.

Село мало історичну назву Красногірка (яку в XX ст. було перейменовано на Червону Гірку.)

У 1921 р. у селі утвердилася радянська влада, створено сільську раду.

У 1921-1923 рр. у колишньому поміщицькому будинку розміщено школу. Створено комнезам та сільськогосподарське кооперативне молочарське товариство.

У 1930 р. у Красногірці створено перший колгосп.

У 1941 р. село Красногірка опинилося в окупації.

З 1942 по 1943 рр. на території с. Красна Гірка діяла підпільна комсомольська група під керівництвом П.Г. Багачука.

У грудні 1943 р. першою після окупації в Макарівському районі почала працювати Красногірська п’ятирічна школа.

Узимку 1943-1944 рр. відбудовано колгоспні приміщення.

№ п/п	Найменування населених пунктів, що входять до складу старостинського округу	Чисельність наявного населення	Загальна площа території (км²)
1	селище міського типу Кодра	1399	4,908

смт Кодра

Селище розміщене в широкій долині річки Кодрянки, що впадає в річку Тетерів. З усіх боків Кодру оточує зона мішаних лісів. Північно-західна частина Полісся, де розташована Кодра — це територія розселення древлян. У Кодрі знайдено знаряддя праці доби пізнього неоліту та бронзи. Історія древлянського племені відома із «Повісті временних літ»; воно славилося гордими вільнолюбивими людьми, які у 945 р. повстали проти сваволі Київського князя Ігоря. У селищі мешкала патріархальна родина або кілька кровноспоріднених сімей. З особливостями місцевості був пов’язаний їх спосіб життя та заняття.

Назва селища походить з молдавської мови. Кодрами у Молдові називають великі дрімучі ліси. На початку XІX ст. було всього 183 жителі, а на початку XX ст. – 270.

На початку XIX ст. землі й ліси навколо Кодри належали графам Браницьким, маєток яких був у Білій Церкві. Тут серед лісів були галявини, багаті на природні випаси. За 3 км на північ від сучасної Кодри є галявини, на яких у середині XIX ст. утримувалися графські тваринницькі приміщення, де тварин доглядали кріпаки, а після реформи 1861 р. — наймані селяни. Згодом доглядачі худоби поселилися на сучасній Ринві (заплава річки Кодрянки). Це був початок заснування сучасного селища. Свідченням цього є джерело з чистою смачною водою та кладовище, які близько розташовані біля Ринви. Сучасна вулиця Ворошилова, по-народному Трибухівка, стала продовжувати поселення.

Торговці-євреї Герш Слуцький і Брохман, які викупили землю у пана С.Г. Єремеєва,
у 80-х рр. побудували в Кодрі склозавод, на якому виготовляли склянки, вази, тарелі, графини, лампове скло. Завод називали «гутою».

У 1916 р. збудовано другий завод побутового скла.

Після Жовтневої революції заводи стали націоналізовані. На землі селяни Кодри добровільно організували артіль «Червоні лани». Село стало стрімко розбудовуватися. Споруджувалися нові будинки робітників, добудована початкова школа, новий Будинок культури., щовечора грав духовий оркестр, працювали гуртки художньої самодіяльності. У 30–ті рр. XX ст. збудовано двоповерхове приміщення десятирічки.

У 1938 р. Кодра одержала статус «селища міського типу». Цього ж року відбувся і перший випуск із середньої школи. Випускники перших довоєнних випусків майже всі пішли на фронт. Трагічний відбиток в історії селища залишила Друга світова війна. 19.08.1941 р. селище було окуповане. Окупанти встановили так званий «новий порядок»: забирали худобу, примусово примушували валити ліс, копати торф, будувати лісопилку, маслозавод. За непокору жорстоко карали: знущалися, били, розстрілювали. Десять жителів селища закатовані в гестапо смт Макарів, зокрема і юна підпільниця З. Г. Мілевська. У 1941—1943 рр. мешканці селища воювали з фашистами, об’єднавшись у партизанський загін ім. Суворова, що діяв у Кодрянських лісах. Пізніше загін увійшов до складу Київського партизанського з’єднання під командуванням І. О. Хитриченка. Всього 258 жителів Кодри брали участь у партизанській боротьбі проти ворога. 24.04.1943 р., коли карателі спалили 813 дворів, усе дощенту селище.

Відродження Кодри почалося відразу ж після вигнання ворога. Люди копали землянки і жили в них. Держава виділяла лісоматеріали, покрівлю, і кодрянці поступово будували хати.

У 1967 році в селищі створено музей партизанської слави.

У 1968 р. свою першу продукцію дав Кодрянський завод медичного скла. Розпочав свою роботу палац дитинства – двохповерховий дитсадок «Пролісок».

Кодрянське лісництво, яке організоване в 1938 р. має славні трудові традиції.

У 2006—2007 навчальному році в стінах школи створено Кодрянське навчально-виховне об’єднання «загальноосвітня школа — дитячий садок»

У 2007 р. в селищі відкрита амбулаторія сімейної медицини.

Кодра була центром селищної ради до складу якої увійшли населені пункти: станція Буян, виселки Кодра – Торф № 1, Кодра – Торф № 2.

Робітниче селище Кодра – Торф № 1 засноване у 1938 р. при новозбудованому торфозаводі.
У Кодрі-Торф № 1 народилася і проживала партизанка В.Ф.Марченко. У 1942-1943 рр. тут діяла група підпільників на чолі з М. Палієм.

Після Вітчизняної війни виробництво розширили, населення зросло. Виселок мав власну інфраструктуру: клуб, ФАП, восьмирічну школу. У 1977 р. школу було закрито. Під час перебудови старий торфозавод занепадає.