Автор: Сергій

№ п/п	Найменування населених пунктів, що входять до складу старостинського округу	Чисельність наявного населення	Загальна площа території (км²)
1	село Юрів	252	1,675
2	село Завалівка	134	1,671
3	село Зурівка	21	1,688
4	село Копіївка	133	6,135

с. Юрів

Село Юрів краєзнавець Лаврентій Похилевич ототожнював з Іровом Олевської волості, яке згадував у листі Євстафій Дашкович 15.06.1515 р. Насправді Іров знаходився на річці Уборті (протікає в Ємільчинському та Олевському районах Житомирської області України і Гомельській області Білорусі). Його ще 1499 р. купив у Тишкевичів Богдан Глинський.

Перша відома згадка про Юрів датується 1793 р., коли територія Макарівщини була приєднана до Російської Імперії.

Станіслав Кабанський продав Юрів та Копіївку в 1849 р. за 2500 рублів Є.Т. Єремеєву, який служив при генерал-губернаторові Бібікові чиновником для особливих доручень. Єремеєв був автором ряду праць, але свої справи запустив так, що в 1880 р. обидва помістя були продані, а гроші пішли після його смерті на погашення боргів.

Після нього Юровом став володіти Орест Юрійович Соколовський. У цей час в Юрові проживало 320 людей, зокрема 8 ревізьких душ та 15 євреїв, які жили при заїжджому дворі та при млині.

У 1920 р. в Юрові створено ревком і комнезам, які допомагали продовольчим загонам та вели агітаційну роботу щодо вступу селян до колгоспу.

У 1930 р. в Юрові діяв колгосп ім. Леніна, який не виконував план хлібозаготівлі.

Під час Голодомору 1932 – 1933 рр. люди дуже бідували, але більшості сімей вдалося вижити. 

Коли почалася Німецько-радянська війна, більше сотні селян пішли на фронт, 65 з них загинули.

У центрі села встановлено пам’ятник загиблим односельцям.

Після війни маєток, де до 1941 р. розміщувалася початкова школа, добудували і розташували в ньому семирічну школу, а пізніше восьмирічну.

В Юрові до 1992 р. діяла восьмирічна школа.

На території села функціонують ФАП, сільський клуб, бібліотека та інші.

---

с. Зурівка

Під час перепису населення 1897 р. на хуторі Зурівка був лише один двір і мешкало 6 осіб.

У воєнний період загинуло 13 мешканців села.

Після війни у Зурівці діяв колгосп ім. М. Горького, який після укрупнення господарств було приєднано до Завалівського господарства.

№ п/п	Найменування населених пунктів, що входять до складу старостинського округу	Чисельність наявного населення	Загальна площа території (км²)
1	село Червона Слобода	327	1,627
2	село Рожів	382	7,605

с. Червона Слобода

До 1739 р. Червону Слободу заснували російські старообрядці Пилипівці, які масово втікали на територію Речі Посполитої після церковної реформи московського патріарха Никона.

Назва села в давні часи була Красна Слобода, що означало: «красна» – красива, «слобода» – поселення навколо чогось.

Червона Слобода тісно пов’язана з історією спиртзаводу, яка починається з 1881 р., саме тоді поміщик Шабловський орендував у місцевого пана Хижнякова гуральню. Саме з цього часу іде літочислення сучасного підприємства Червонослобідський спиртовий завод, який на той час працював на місцевому паливі. Сировиною слугувало зерно та картопля, енергія подавалася паровою машиною, бродильні чани були дерев’яні.

Під час громадянської війни в селі встановлено радянську владу (1918 р.) яка відразу не діяла. У 1920 р. створено ревком і комнезам.

З 1926 р. завод постійно реконструйовувався, але працював з тією самою сировиною. З 1933 р. підприємство почало називатися «Артіль вирібспирт».

У період з 1926 по 1941 рр. на заводі під час реконструкції було замінено дерев’яні чани на металеві, парові котли опалювалися кам’яним і бурим вугіллям.

У 1930 – х р. у селі діяла неповна середня школа.

Жертв голодомору 1932-1933 рр. в селі була невелика кількість.

Коли почалася війна близько 200 чоловік пішли на захист Батьківщини.

В центрі села стоїть пам’ятник воїнам Радянської Армії.

Після звільнення села від фашистів розпочалася відбудова села і колгоспу.

У 1956 р. на цвинтарі збудовано пам’ятник загиблим воїнам-односельчанам.

З 1980 р. село і спиртзавод із неперспективних поступово переходить на новий рівень: оновлюється і розбудовується.

Супутньою продукцією при виробництві спирту була барда – висококалорійна їжа для тварин і зріджений вуглекислий газ.

На підприємстві використовувалася сучасна автоматизація та комп’ютеризація технологічних процесів.

У 1987 р. відкрито клуб на 120 місць, де розміщено й бібліотеку. А також повноцінно почав працювати дитячий садок.  

У 1992 р. побудована школа.

З 1993 р. утворено сільську раду.

В 2002 р. було реконструйовано Будинок культури на 200 місць.

01.11.1999 р. на базі спиртозаводу засновано ТОВ «Слобода Ко», яке стало одним із провідних підприємств харчової промисловості.

---

с. Рожів

Коли у 1320 р. було розгромлено монголо-татар, люди почали заселяти спустошені землі, виникло поселення, яке належало родині Рожевських. Можливо, від цього прізвища поселення одержало назву Рожів. За іншою легендою назва села походить від квітів рожі-мальви.

Рожів має дуже древню історію. Сучасне селище розташоване на місті древнього городища часів Київської Русі. Укріплені з ровами і валом городища разом з Змієвими валами століттями надійно захищали жителів навколишніх місць від нападу кочівників (печенігів, половців, хозар), загони яких були дуже мобільні, проте, легко озброєні і мали тактику швидких нападів і після заволодіння майном швидко зникали. Такі городища звичайно не могли захистити від могутньої армії монголів. Окрім того після знищення Києва монголи не терпіли будь-яких укріплених місць на підконтрольній їм території зокрема на Київщині і вимагали знищення фортець мешканцями або робили це своїми силами.

Першим власником Рожева, згаданим в письмових джерелах, був Федько Лоза (Лозко), з 1507 р. – його син Яцько Лоза.

Яцько Лоза на місці старого городища поставив замок.

У 1850 р. на Рожівських землях були створені єврейська земельна колонія, швейна майстерня, промартіль, синагога, єврейська школа.

Також у селі діяли Рожівське кредитне товариство і прокатний пункт. На рожевській Колоні діяло до 10 невеликих шкіряних заводів.

В 1870 р. в Рожеві існувала православна церква, синагога, та дві єврейські молильні школи.

З 1862 р. в Рожеві існувало двокласне приходське училище.

У 1900 р. головним заняттям населення було хліборобство та ремісництво.

У 1905 р. земство побудувало нове приміщення школи.

Радянську владу було встановлено в 1920 р.

У 1922 р. організована сільгоспартіль «Поляна».

У 1933 р. село потерпало від голоду, під час якого померло понад 200 осіб.

Під час Великої Вітчизняної війни 270 жителів села брали участь у боротьбі з окупантами, 187 нагороджені орденами та медалями, 256 загинули в боях, 12 зникли безвісти.

У центрі села височить братська могила воїнів, що визволяли Рожів від німецьких загарбників.
Також збудовано пам’ятник Герою Гробову А.О.

№ п/п	Найменування населених пунктів, що входять до складу старостинського округу	Чисельність наявного населення	Загальна площа території (км²)
1	село Фасова	521	4,132
2	село Людвинівка	357	2,467

с. Фасова

Перша згадка про село Фасова трапляється в історичних книгах Свято Миколаївської церкві.

В час свого заснування Фасова належала Рожівському старості, яке було в володінні Францішка Потоцького, старости Біласького. Потім її власником став Харлінський.

У давньої – руський період, коли у слов’ян виникло ранньофеодальна держава, наш край належав до цього утворення, і відіграв певну роль у її історії. Це пояснюється значною археологічних пам’яток, знайдені на території Макарівського району. Цей період представлений здебільшого могильниками поселень та городищами. На території нашого полісся проживали племена полян, а починаючи з річки Здвиж древлян.

Під час гайдамадського повстання у 1734 р. в селі Фасова відбулись виступи кріпаків проти місцевого поміщика.

У 1748 р. у Фасовій була побудована дерев’яна церква ім. св.. Миколая

В цілому визвольний рух у нашому краї ХVІІІ ст. пройшов під знаком боротьби в першу чергу за існування Українського народу, і його життєвих прав прагнення до волі, щоб бути господарем на своїй землі.

У липні 1768 р. у селі побували козаки Івана Бондаренка.

У 1862 р. відкрито церковно-приходську школу.

У 1880 р. М.К. фон Мекк відкрив сірникову фабрику. ЇЇ орендував Ніссон Гергаєв Цев.

У 1914 р. у Фасовій діяли лісопильний завод, фанерна фабрика.

У 1920 р. створено комнезам.

У 1924 р. було організовано хату читальню якою завідував Іван Пилипович Закалюжний.

З 1926 р. хата читальня була перейменована на сільсьбуд, в якому створена бібліотека що нараховувала 50 читачів та 300 екземплярів книг.

У 1927 р. була створена семирічна школа.

У 1928 р. партійні активісти та незаможники ініціювали створення ТОЗ «Червоний незаможник».

У 1932-1933 рр. у Фасовій і Людвинівці під час голодомору померло близько 100 осіб.

У 1937 р. під час сталінських репресій заарештовано 10 осіб.

У цей період в селі діяла підпільна група на чолі з Л.У. Нагорним.

400 жителів Фасової боролися з ворогом і в складі Макарівського партизанського загону.

У 1968 р. у Фасовій діяли ФАП, дитячі ясла, восьмирічна школа, клуб.

У 1985 р. відкрито нову школу.

У 1986 р. в селі збудовано 21 будинок для переселенів з Чорнобильської зони та ФАП.

У Фасовій братська могила воїнів, які загинули під час визволення села, пам’ятник героям війни та пам’ятний хрест на честь 2000 – ліття Різдва Христового.

---

с. Людвинівка

1815 р. – Людвіг Шимановський, яки був жонатий на одній з Харлінських, увіковічнив своє ім’я, назвавши південну частину Фасової Людвинівкою.

У 1919 р. у село ввірвалися армія Денікіна, яка не щадила сільське населення.

Після встановлення радянської влади в одному з приміщень маєтку пана Людвіга була відкрито початкову школу, яка існувала до 1973 р.

З часом у Людвинівці побудували приміщення, де розташували сільський клуб та бібліотеку, які функціонують і нині.

За часів колективізації в селі був створений колгосп «40 років Жовтня». Напрям діяльності – вирощування льону, зернових та тваринництво.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. у Фасовій та Людвинівці померли близько 100 осіб.

У 1942 р. в Людвинівку зайшли німці. За роки війни з ратного поля не повернулися 76 мешканців села.

У 1943 р. 6 листопада село було звільнено від німецько-нацистських окупантів. У селі два пам’ятники: героям війни та загиблим на фронтах односельцям.

Вже у 1944 р. своєю працею колгоспники надавали велику допомогу Радянській Армії, здавали гроші у Фонд оборони.

У 1944 р. створено колгосп ім. Малюнкова, який у 1951 р. приєднано до фасівського колгоспу ім. Тараса Шевченка.

У 1956 р. провели електрифікацію та радіофікацію в селі.

У 1957 р. відкрито фельдшерсько-акушерський пункт, зведено Будинок культури на 70 місць.

До 1986 року населений пункт Людвинівка відносився до Фасівської сільської ради. Цей же рік пройшов під девізом евакуації – до села було переселено 450 жителів сіл Чапаєвка, Городчан, хутора Коцюбинський Чорнобильського району в зв’язку з аварією на ЧАЕС. В цьому ж році для них збудовано за дуже стислий термін поселення Тернопільське з кількістю 150 житлових будинків та з усією необхідною інфраструктурою – дитячий садок, ФАП, приміщення магазину, лазні, сільської ради.

Назва поселення походить від назви міста Тернопіль, звідки приїхали будівельники. Саме тому вулиці названі на честь районів Тернопільської області – Гусятинська, Лановецька, Тернопільська. При в’їзді в Тернопільске встановлено на кам’яній брилі меморіальну дошку на знак створення нового поселення.

Із серпня 1986 року на території села функціонувала Чапаєвська сільська рада. За рішенням сесії сільської ради від 20. 06.1988 року Чапаєвська сільська рада народних депутатів була перейменована в Людвинівську сільську раду, до складу якої і увійшло село Тернопільське.

№ п/п	Найменування населених пунктів, що входять до складу старостинського округу	Чисельність наявного населення	Загальна площа території (км²)
1	село Ситняки	523	2,239

с. Ситняки

Про початок існування села відомо з протесту митрополита Рутського в 1616 р., в якому говориться, що “пан Стефан Лозка відняв від митрополичого помістя Ніжилович на 2 милі землі і осадив на цій землі село Ситняки”.

У середині XIX ст. у Ситняках вже проживало 678 осіб.

Радянська влада була встановлена на селі в 1920 р. Тоді ж було створено і комнезам, який займався розподілом землі серед селян та допомагав продзагонам “викачувати” зерно в селі та в організації колгоспу, куди селяни не мали бажання іти.

Лише в 1929 р. вдалося створити ТОЗ з незаможників. На його базі в 1930 р. виник колгосп “Червоний плугатар”.

Голодомор 1932-1933 років забрав життя багатьох мешканців села Ситняки.

Під час Великої Вітчизняної війни 367 жителів села захищали рідну землю зі зброєю в руках.

09.07. 1941 р. фашисти окупували Ситняки, вивезли на каторгу 71 людину.

7.11.1943 р. Радянська армія звільнила село від загарбників, але в листопаді-грудні поблизу села йшли жорстокі бої. Воїни 20-ої Червонопрапорної ордена Суворова Новоград-Волинської мотострілецької бригади (командир генерал-лейтенант П.С. Ільїн) відбивали контратаки фашистів. 214 жителів села були нагороджені орденами і медалями Союзу РСР, 159 – полягли смертю героїв.

У селі є пам’ятник воїнам-односельцям, які загинули при визволенні села, їх прізвища написано на мармурових плитах та братська могила радянських воїнів, партизанки та голови колгоспу, закатованих фашистами.

У 1968 р. на рубежі оборони радянських військ встановлено пам’ятний знак на честь воїнів 20-ї мотострілецької бригади.

У 1964 р. збудовано восьмирічну школу, а 1980 р. на базі восьмирічної школи створено десятирічку. Тоді ж збудовано адмінприміщення.

У 1981 р. споруджено новий Будинок культури, де пізніше на весь район прославився ансамбль “Червона калина”.

У 1984 р. відкрито АТС, у 1990 р. – нове поштове відділення.

У 2002 р. в Ситняках відкрито церкву на честь Різдва Пресвятої Богородиці, а в 2007 р. збудовано для неї нове приміщення.

На території села розташований фельдшерсько-акушерський пункт.

На території села розташовані пам’ятки археології: Змієвий вал та курган ІІІ тис. до н.е.-
І тис. н.е.

№ п/п	Найменування населених пунктів, що входять до складу старостинського округу	Чисельність наявного населення	Загальна площа території (км²)
1	село Плахтянка	526	2,563

с. Плахтянка

Згідно з переказом, у 1763 р. поміщик побудував суконний завод, де, власне, і виготовлялася плахта – звідси і походить назва села – Плахтянка. На Ґуральні працювали кріпаки, які оселилися тут же біля майстерні. Вони й дали початок новому селу. Крім того селяни займалися виробництвом гончарних виробів.

1768 року власник Макарова ксьондз Антоній Любомирський продав ксьондзу Каетану Росцішевському ключ Макарівський, у тому числі й Плахтянку.

У 1772 році в селі було 17 дворів.

До реформи 1861 р. жителі села Плахтянки були кріпаками.

Земля належала мотижинському поміщику Савицькому, у якого було 1700 га землі. Становище кріпосницьких селян було дуже важким. Щоб не вмерти з голоду, селяни змушені були займатися гончарством. Це було їхнім побічним заняттям, а головне вони повинні були відробляти панщину.

Перед революцією 1905 р. нащадки пана Савицького почали продавати землю селянам. У цей час в селі було близько 100 селянських господарств, з них 70 % були середняки і 30 % – бідняки. Проте піщаний ґрунт давав погані врожаї і селянам треба було вкладати багато праці, щоб зібрати мізерний урожай.

Під час революційних подій 1905 – 1907 рр. у селі відбувалися невеликі заворушення, організаторами яких були Сімороз Сак Хомич та Новик Анатолій.

У 1918 р. жителі села Козмичі, підмовлені паном, вбили їх.

У 1914 р. на території села була побудована ґуральня з виробництва спирту.

У 1918 р. завод націоналізовано. Розширення заводу відбулося у 1924, 1936, 1948 рр.

З 1958 р. Плахтянський завод почав виробляти кормові антибіотики – біоміцин.

Територією села під час визвольних змагань пройшли загони петлюрівців, денікінців, німців.

У 1918 р. в Плахтянці було проголошено радянську владу.

Коли почалася Велика Вітчизняна війна і фашисти захопили Плахтянку, то на її полях радянські воїни протягом півтора місяці вели запеклі бої з фашистами.

В період тимчасової окупації діяв партизанський загін Героя Радянського Союзу ім. М.І. Наумова.

В центрі села встановлено пам’ятник воїнам Радянської Армії, що полягли за визволення Плахтянки.

В 1968 р. було збудовано та відкрито медамбулаторію та стаціонарну лікарню.

В 1971 р. став до ладу сільський клуб на 150 місць, а в 1976 р. – нове приміщення неповної середньої школи.

Село прийняло 283 переселенців із забрудненої зони.

В 1991 р. засновано Плахтянське лісництво.

В 1993 р. на базі біохімзаводу відкрито ВАТ «Плахтянський дослідний завод ветпрепаратів», але в 2000 р. почала роботу філія – Дослідний завод по виробництву ветпрепаратів ВАТ ВНП «Укрзооветпромпостач».

№ п/п	Найменування населених пунктів, що входять до складу старостинського округу	Чисельність наявного населення	Загальна площа території (км²)
1	село Пашківка	543	3,61
2	село Вітрівка	200	1,2

с. Пашківка

Знайдені на території села знаряддя праці первісної людини: кам’яні рубила, сокири з отворами для заправки держака, кам’яні сокири з кістяним держаком, дерев’яний, видовбаний зі стовбура дерева човен, свідчать про найдавніше заселення цієї місцевості. Також на території села виявлено залишки поселення доби бронзи.

В давнину Пашківка була оточена густими заболоченими мішаними лісами.

В історичних документах село вперше згадується 16 серпня 1613 року, коли до Пашківки втекли мешканці з містечка Хабного.

В Пашківці на полях подекуди збереглися залишки Змійового валу, що говорить про важливість даного населеного пункту в системі оборони Київської Русі.

Пізніше помістя належало магнатам Харлінським, власникам Бишева.

В 1840 р. Леон Харлінський подарував Пашківку в придане онуці Анастасії.

Збереглися свідчення, що незначні ділянки землі тримали німці-колоністи. Їхня колонія називалась Павлинівка.

У 1918 р. створено революційний комітет, який очолював селянин Петро Григорович Нестерчук. Цього ж року під його керівництвом селяни виступили проти поміщика Збуровського.

У 1920 р. утворилася сільрада, очолювана Калеником Семеновичем Сіренком.

У 1927 р. відкрилася школа.

Село було окуповане нацистами 10.07.1941 р. Понад 300 жителів боролися на фронтах, у партизанському загоні Григорія Григоровича Кухаря.

В 1955 р. відкритий пам’ятник героям Великої Вітчизняної війни.

У 1988р. було збудовано дитячий садок, у 1993 р. — нову загальноосвітню школу І-ІІІ ст. (старе приміщення 1927 р. збереглося донині).

Культурні потреби жителів обслуговує Будинок культури на 350 місць.

Нині на території Пашківської сільської ради діють Пашківська ЗОШ І-ІІІ ступенів, дитячий садок, Будинок культури, ФАП, відділення зв’язку, сільська рада.

Пашківка була центром сільської ради до складу якої увійшов населений пункт – Вітрівка.

---

с. Вітрівка

За народними переказами, назва походить від дерев’яних вітряків, які стояли за околицею села в місцевості, де часто віяли вітри.

В перший місяць окупації була створена підпільно-молодіжна група, яку очолив 16-ти річний І.С. Петренко. Одним із напрямів діяльності організації було добування зброї із зруйнованих дотів під Києвом.

У вітрівській школі в перші дні війни був обладнаний німецький госпіталь.

№ п/п	Найменування населених пунктів, що входять до складу старостинського округу	Чисельність наявного населення	Загальна площа території (км²)
1	село Ніжиловичі	590	4,388

с. Ніжиловичі

Під назвою Межелковичі село вперше згадується, за твердженням Лаврентія Похилевича, в 1415 році як володіння митрополита. В запису про грошові і медові данини Київської Софійської митрополичої вотчини від 1415 р.

У Литовський період (XV—XVI ст.) Ніжиловичі входили до Київського повіту, кордон якого проходив майже за селом. Після приєднання регіону до Росії (1795 р.) село було подароване Голіцину, який одразу ж продав його Браницькому.

Пізніше село і його жителі належали багатій графині Олександрі Василівні Браницькій, яка після смерті чоловіка успадкувала все багатство.

Жило населення бідно, займалося землеробством і скотарством. Селяни виконували різні роботи в лісі, рубали, розчищали, обробляли дерева. За роботу одержували мізерну плату. У селі були лісопильні. Для керування лісорозробками було організоване лісництво.

У 1796 р. на місці старої церкви була побудована нова на ім’я Архангела Михаїла, яка в роки боротьби з релігією була розібрана, а з її матеріалу побудоване приміщення старої школи.

У 1887 р. в селі була відкрита церковно-приходська школа.

16.10.1918 р. в Ніжиловічах народився відомий український поет Олександр Миколайович Підсуха.

У жовтні 1919 р. в Ніжиловичах створені органи радянської влади – ревком і комнезам, які майже не діяли через те, що навкруги діяли повстанські загони Орлика, Мордалевича, Струка та ін. Для боротьби з ними стягувались червоноармійські війська.

Коли почалась у селі колективізація, селяни, звісно, чинили їй опір. Проте у 1924 р. активістам вдалося створити колгоспи «Більшовик» і «Нове життя». В період з 1929 р. по 1937 р. було заарештовано 12 людей, які не хотіли входити до колгоспу.

У 1941 р. розпочалася Німецько-радянська війна. На захист Батьківщини пішло 385 жителів села.

У листопаді 1943 р. село було визволене Радянською армією. Почалося відродження села. Зрання селяни трудились на колгоспних ланах, не отримуючи нічого за свою працю.

У 1943 р. відкрито клуб на 127 місць.

У 1945 р. війна закінчилась. 150 ніжиловичан були нагороджені орденами та медалями. 174 односельці загинули та пропали безвісти на фронтах.

У 1972 р. збудовано нову двоповерхову школу.

У 1986 р. селянами разом з будівельниками із Чернівців було побудовано 80 будинків для переселенців із зони відчуження після Чорнобильської аварії.

В селі є фельдшерсько-акушерський пункт.

У 1998 р. колгосп реорганізовано в КСП «Поліське», а у 2000 р. – в ТОВ «Полісся»

У центрі села стоїть пам’ятник – братська могила. На сільському кладовищі – могила громадян, які були розстріляні в роки війни.

Зведено хрест «Жертвам голодомору».

На теренах Ніжиловицької сільської ради знаходиться ландшафтний заказник місцевого значення Цезарівський. Заказник є одним з найбільш заболочених серед природоохоронних об’єктів Київщини. У систему Жаб’ячих боліт входять великі озера Зубареве, Моховате, Гронне та ряд менших.

На західній околиці села, в напрямку до лісу в Ніжиловичах знаходяться залишки двох паралельно розташованих на віддалі 100 – 150 метрів Змійових валів.

В селі є фельдшерсько-акушерський пункт.

Діє Українська православна церква Київського патріархату.

№ п/п	Найменування населених пунктів, що входять до складу старостинського округу	Чисельність наявного населення	Загальна площа території (км²)
1	село Небелиця	428	3,892

с. Небелиця

В літописі 1158 р. село згадується як місцевість, подарована князем Ярополком Ізяславовичем Києво-Печерському монастирю. Раніше ця територія називалася Небльська волость, яка була мало заселена.

У XIX ст. в Небелиці жив офіцер, який завідував казенним лісом.
Проживало ж у селі лише 544 особи.

У 1851 р. тут побудовано церкву святого Миколи, яка володіла 35 десятинами землі.
До церковного приходу належали Борівка та Комарівка.
Між цими селами тягнуться залишки Змієвих валів.

У 1864 р. було відкрито церковно-приходську школу.

Через село проходила дорога з Києва до Володимир-Волинського і мала назву Старий шлях, але в роки радвлади її замінили на вулицю Щорса.

У 1902 р. було відкрито нову школу.

У середині 1920 р. були утворені ревком, комнезам, у 1924 р. – комсомольський осередок. Вони почали роботу з організації сільськогосподарської артілі.

Велика Вітчизняна війна принесла багато горя. У період фашистської окупації десятки юнаків і дівчат відправлені на каторжні роботи в Німеччину.

08.11.1943 р. Небелицю звільнено від німецьких загарбників.

На території Небелиці перебували війська різних інтервентів: німецьких, денікінських, польських, більшовицьких. У лісах навколо Небелиці діяли українські повстанські загони Мордалевича, Орлика, Струка.

У 1948 р. побудовано нову школу, яку добудовано в 1959 р.

У 1954 р. споруджено Будинок культури, який славився своєю художньою самодіяльністю, гуртками, хором.

У 1967 р. споруджено будинок для сільської ради.

У 1968 р. в селі був млин, механічна майстерня.
Діяли фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла, восьмирічна школа; населення було 1363 особи.
Того ж року зведено обеліск Героям війни, впорядковано братську могилу.

У 1980-х р. було побудовано  дитячий садок.

У 1998 р. створено Небелицьке лісництво, в 1997р., у 2000 р. відкрито цех з переробки деревини.

У 2006 – 2007 рр. відкрито дитячий садок «Берізка», проведено реконструкцію приміщення сільської ради та ФАПу.

У 2010 р. відкрито нове приміщення Будинку культури.