З початку травня надходять тривожні звістки про нашестя сарани в окремих регіонах України – Одещина, Харківщина. Попри всі суперсучасні прогнози сарана завжди з`являється несподівано, як стихійне лихо, якому важко зарадити. Тому постійно необхідно бути готовим до її навали.
В умовах України з родини саранових досить поширені сарана італійська, або прус, перелітна, азіатська та її підвиди: середньоруська, мароканська і різні види кобилок — блакитнокрила, темнокрила, біло-смугаста, чорно-смугаста, безкрила, лучна та інші, загалом до 20 видів. На території України спалах чисельності саранових був відмічений у 1923–1925 рр. в Харківській, Одеській, Миколаївській, Херсонській областях. У 1964–65 рр. в Дніпропетровській, Луганській (3 райони), Одеській, Чернігівській (4 райони) областях виявлені поодинокі вогнища саранових комах із невисокою чисельністю. У 1995 році в окремих регіонах Степу та Лісостепу, зокрема Запорізькій і Херсонській, а також АР Крим, Одеській, Миколаївській, Харківській областях відбувся масовий розвиток саранових.
В 21 столітті саранові розвивалися в 9-ти областях південно-західного регіону країни. Невеликими осередками ці комахи відмічались у Дніпропетровській, Київській, Кіровоградській, Полтавській, Черкаській, Чернігівській, Сумській областях.
Саранові — злісні вегетаріанці, але тільки декілька видів утворюють величезні зграї та мандрують на значні відстані, приносячи загибель усьому, що росте. До того ж довгий час було невідомо, звідки ці зграї беруться, і куди потім зникають. Різкі спалахи чисельності — звичайна річ для комах, але якусь кількість соснового шовкопряду або тополиної молі можна знайти в будь-який рік. Сарана ж у проміжках між спалахами як під землю провалюється, з´являючись зразу і у великій кількості.
Сарана й кобилки, тобто стадні й нестадні саранові — це коротковусі прямокрилі комахи, що належать до родини справжні саранові Acrididae ряду Orthoptera. Від інших прямокрилих вони відрізняються короткими вусиками, що не перевищують довжини половини тіла, коротким яйцекладом у самиць і специфічними органами слуху і звуку. Звуковий апарат саранових розташований на стегнах задніх ніг і надкрилах. Рухаючи стегном, комаха проводить ним по жильці крила (як смичком по струнах), видаючи звуки.
Саранові поділяються на мешканців рослин (фітофіли) і відкритих ділянок на поверхні ґрунту (геофіли). Своєю чергою, серед фітофілів розрізняють хортобіонтів — мешканців товщі трав’яного покриву, і тамнобіонтів, які надають перевагу кущам та деревам.
Всі саранові, що поширені у нас, мають одну генерацію на рік. У більшості видів зимує яйце. Для саранових характерне сперматофорне запліднення. Значна кількість видів відкладає яйця у поверхневий прошарок ґрунту, викопуючи в ньому яйцекладом нірку. Самиця занурює яйцеклад у це заглиблення і випускає порцію особливої пінистої рідини, в якій зависли яйця. Ця рідина застигаючи, цементує частинки ґрунту, внаслідок чого формується ворочок (кубушка) — капсула з твердими земляними стінками, всередині якої розміщені яйця.
Розвиток зародка у яйці починається відразу ж після його відкладання, але припиняється ще до настання холодів і поновлюється навесні після перезимівлі.
Навесні яйця продовжують розвиватися, і незабаром з них після прогрівання ґрунту виплоджуються червоподібні личинки. За допомогою пульсуючого міхура вони розсовують часточки ґрунту і виходять на його поверхню, де линяють (проміжне линяння) та перетворюються на молочно-білу личинку 1-го віку, яка через 2–3 години темнішає і стає типовою імагоподібною личинкою.
Личинка розвивається до 40 днів і проходить 5 віків.
Власне «сарана» — це поняття не таксономічне, а швидше біологічне. Так називають різних більше або менше споріднених між собою представників прямокрилих, які час від часу збираються у величезні куліги (якщо це личинки) або зграї (скупчення імаго) й мігрують на далекі відстані. Відомі факти, коли такі зграї мали довжину 100 км, ширину — 12 км, а вагу — 15 000 т.
Якщо припустити, що 1 т сарани з’їдає 10 т зелених рослин, то можна уявити масштаби збитків від цього шкідника. Встановлено ще в 1915 р. ентомологом Б. П. Уваровим, що сарана існує у двох життєвих фазах: стадній і поодинокій, які відрізняються за морфологією, фізіологією, екологією й етологією.
Перехід до стадної фази обумовлений різким збільшенням щільності популяції, її скупченням. Велика концентрація комах в одному місці призводить до тісного контакту через зір, нюх, феромони, дотик антен тощо. Це спричиняє прояв умовного рефлексу стадності. Стадний спосіб життя збуджує нервову систему, змінює метаболізм, відбуваються зміни в діяльності залоз внутрішньої секреції, що призводить навіть до морфологічних змін у комахи. Скажімо, поодинока фаза характеризується опуклою і відносно довгою передньоспинкою, дещо коротшими крилами, зеленим забарвленням і червоними гомілками задніх ніг.
Перейшовши у стадну фазу, комаха набуває специфічного вигляду, що характеризується короткою передньоспинкою із прямим верхом. Задні гомілки жовтуваті. Тіло стає темнішим, що сприяє більш інтенсивному поглинанню сонячної енергії, і температура тіла такої стадної сарани на 8 градусів вища, ніж в аналогічної особини поодинокої фази.
Згрупувавшись у кулігу, сарана мандрує пішки, з’їдаючи всі рослини на своєму шляху. Спочатку за добу комахи проходять до 150 м, згодом більше 1 км, і через три тижні здатні долати вже по декілька десятків кілометрів.
Перетворившись на імаго з розвинутими крилами, сарана піднімається у повітря і летить на висоті 600 м, долаючи за добу до 300 км.
Сарана — типовий поліфаг, проте надає перевагу злаковим культурам — кукурудзі, просу, сорго, пшениці, а також очерету, пирію тощо. Імаго і личинки грубо об’їдають листя, стебла, живляться насінням. Одна особина сарани за період життя з’їдає до 500 г зелені, а потомство однієї самиці — таку кількість трави, яка достатня на 1 рік двом овечкам.
Важливу роль в обмеженні масового розмноження саранових відіграють личинки жуків наривників — Mylabris, червоноголової шпанки, личинки турунів роду Calosoma, Amara, деяких мух. На яйцях та імаго сарани паразитують також кліщі та павуки.
В природних умовах сарана уражується декількома видами мікроспоридій, вірусами, нематодами, багатьма видами ентомопатогенних грибів.
Для прийняття рішень щодо захисту с-г посівів в боротьбі з сарановими вирішальне значення мають своєчасно і ретельно проведені обстеження сільськогосподарських угідь під час відродження личинок та утворення куліг. Обстежують перш за все угіддя, які торік були заселені сараною. Їх краще проводити після сходу сонця і до 9 години або з 18-ї і дозаходу сонця, коли саранові в стані відносного спокою перебувають на рослинах.
Якщо десь хтось виявив такого шкідника на своїй території, то треба негайно звертатися до Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області за телефоном (044) 4958863, для запровадження особливого режиму та внесення засобів захисту рослин.
Відповідно ст.14 ЗУ «Про захист рослин» особливий режим захисту рослин вводиться на території населеного пункту, району, області, декількох областей у разі масового розвитку і поширення особливо небезпечних шкідливих організмів і потреби в додаткових заходах та ресурсах щодо їх локалізації і ліквідації.
